Місто стоїть на руїнах, під містом – світ могильний. Не володіли такою силою, аби руїн позбутися до початку будівництва. Почали – на руїнах. І постало місто на залізних велетенських пустопорожніх колонах, підмурках. На котрих, десь-не-десь, – просвітчасті східці і віконниці, віконниці і  прозірчасті східці – десь там – поміж новим містом і давнім, похованим світом. Місто будували тисячоліттями. Підмурки (здоровенні металеві курячі ніжки з ажурними візерунками-східцями, що нагадують плетиво нервових сполучень) довелося постійно залатувати, лагодити, аби – встояло, місто надмогильне. (Візерунок міста Анни Ін/Інанни, богині без ясної, однозначної ідентичності, Королеви Неба, в романі Ольги Токарчук “Anna In w grobowcach świata” – впадає в око – чимось, попри відмінності, нагадує “Onecity” – урбаністичний утопічний проект Білла Інслі, добрий взірець так званої “паперової архітектури”, що від Піранезі точиться і вдає з себе архітектурний проект. Насправді ж є нічим іншим як маніфестацією такого-сякого експлозивного досвіду позабуденних подій/жагою такого досвіду у пустелі мирського.)

***

Сучасна людина – абстинент метафізичного. (Котрась єзуїтська жилка у неї ще зберігається, але направлена вона на інші речі – неостаточні, навіть якщо йдеться/заявляється про остаточні.) Її світ постав на румовищах давніх онтоетичних обріїв, позбутися котрих – не здужала (Просвітницький проект, в наївності своїй, це збування передбачав), і те її муляє, як камінець в черевику.

Сучасна людина – абстинент метафізичного. Не так вже багато охочих подумки ступати за онтичний край, тим паче спускатися нижче самих підмурків – аж до руйновищ смислів, аби впасти в ту землю похованих сенсів – зерниною, і прорости – райським (цілющим) яблуком, аби щось в життєсвіті залатувати, зшивати, виправляти, перекроювати – наново перетлумачуючи. Аби узвичаєне, ідеологічно пробуджені ілюзорні уявлення чи проста натуралістична наївність з її привабливою квазігарантованістю (твердженнями про добробут та вичерпними сьогосвітніми відповідями на питання unde malum) геть не перекрили духовний обрій, перетворивши життя на щось уніфіковано-нестерпне.

Якщо (достатньо далеко) відступитися від найближчого, сюжетно-емпіричного сенсу, про це – “Anna In w grobowcach świata”. Скоріш так: у цьому – жест Ольги Токарчук, у книзі втілений. Таке моє свавільне витлумачення.