Бути сучасним, як знаємо, це знаходитися в унікальних
стосунках зі своїм часом. Перебувати водночас у двох регістрах: бути залученим
у справи сьогодення, співпадати з епохою і, заразом, тримати по відношенню до
неї дистанцію. Остання потрібна для того, щоб краще, уважніше розгледіти свої
часи. Прониклива людина, за означенням Дж. Агамбена (в оригіналі – un uomo intelligente, у контексті –
людина сучасна, сучасник), попри те, що “усвідомлює свою невідворотну <…>
приналежність, усвідомлює нездатність здійснити втечу зі свого часу”, завжди і всюди не співпадає з ним повністю.
Просвіт у вигляді слабкого анахронізму (discronia),
частковий незбіг з епохою – ось що вкрай необхідно для існування в режимі
сучасності. Цим химеризм-парадоксальність відношень не вичерпується. Сучасник –
“той, хто пильно вдивляється у свій час, щоб побачити у ньому не світло, а
пітьму, <…> той, хто вміє бачити цю пітьму, хто здатен писати, обмокуючи
перо у морок теперішнього, <…> той, хто безпосереднім поглядом сприймає
сяяння пітьми, що випромінює його час” . Бути сучасним – не дозволяти світлу
часу засліпити себе, проявити здатність вловлювати внутрішню темному власних
часів. Світло – те, що сприймаємо з легкістю, пітьма – те, що вимагає особливих
зусиль, непересічної душевної/умоглядної оптики для нейтралізації світла.
Що має на увазі Агамбен, коли говорить про пітьму
власного/нашого/будь-якого часу? Перше, що спадає на думку – лаштунки,
зворотній бік, невидима машинерія подій. Остаточність, котра не стільки серед
проявленого, скільки серед прихованого. Спідка світу, виворіт речей. Упіймати
міф епохи – розгледіти все з різних сторін: лицьової та виворітної. Остання – важливіша, хоча й
менш приваблива (з естетичної чи етичної точки зору). Дає змогу виявити
непомітні для повсякденного погляду ходи та мотивації. З часів становлення
психоаналізу спіднє наділене більшою онтологічною вагомістю аніж проявлене,
лицьове (не вище – сакральне, чи нижче – профанне/інфернальне, а саме спіднє).
“Суспільство спектаклю” лаштунки цікавлять більше аніж сцена, попри все.
Наступне (більш традиційне та naïve) тлумачення: пітьма як територія зла, місцезнаходження всього
деструктивного, агресивного, ірраціонального. Сприймати пітьму епохи – це
налаштувати свій погляд не неприглядні сторони існування. Відтак, бути сучасним
– у першу чергу, постійно зміщуючи увагу, ретельно виокремлювати факти,
виривати з життєвого контексту, вміло маніпулюючи ними (у хорошому розумінні,
по-суті, оперуючи). Щось на кшталт такого собі тимчасового перетворення на
невротика, котрий майстерно виокремлює знаки небезпеки, ігноруючи обнадійливі
сигнали підтримки.
