Бути сучасним, як знаємо, це знаходитися в унікальних стосунках зі своїм часом. Перебувати водночас у двох регістрах: бути залученим у справи сьогодення, співпадати з епохою і, заразом, тримати по відношенню до неї дистанцію. Остання потрібна для того, щоб краще, уважніше розгледіти свої часи. Прониклива людина, за означенням Дж. Агамбена (в оригіналі – un uomo intelligente, у контексті – людина сучасна, сучасник), попри те, що “усвідомлює свою невідворотну <…> приналежність, усвідомлює нездатність здійснити втечу зі свого часу”,  завжди і всюди не співпадає з ним повністю. Просвіт у вигляді слабкого анахронізму (discronia), частковий незбіг з епохою – ось що вкрай необхідно для існування в режимі сучасності. Цим химеризм-парадоксальність відношень не вичерпується. Сучасник – “той, хто пильно вдивляється у свій час, щоб побачити у ньому не світло, а пітьму, <…> той, хто вміє бачити цю пітьму, хто здатен писати, обмокуючи перо у морок теперішнього, <…> той, хто безпосереднім поглядом сприймає сяяння пітьми, що випромінює його час” . Бути сучасним – не дозволяти світлу часу засліпити себе, проявити здатність вловлювати внутрішню темному власних часів. Світло – те, що сприймаємо з легкістю, пітьма – те, що вимагає особливих зусиль, непересічної душевної/умоглядної оптики для нейтралізації світла.  

Що має на увазі Агамбен, коли говорить про пітьму власного/нашого/будь-якого часу? Перше, що спадає на думку – лаштунки, зворотній бік, невидима машинерія подій. Остаточність, котра не стільки серед проявленого, скільки серед прихованого. Спідка світу, виворіт речей. Упіймати міф епохи – розгледіти все з різних сторін: лицьової  та виворітної. Остання – важливіша, хоча й менш приваблива (з естетичної чи етичної точки зору). Дає змогу виявити непомітні для повсякденного погляду ходи та мотивації. З часів становлення психоаналізу спіднє наділене більшою онтологічною вагомістю аніж проявлене, лицьове (не вище – сакральне, чи нижче – профанне/інфернальне, а саме спіднє). “Суспільство спектаклю” лаштунки цікавлять більше аніж сцена, попри все.

Наступне (більш традиційне та naïve) тлумачення: пітьма як територія зла, місцезнаходження всього деструктивного, агресивного, ірраціонального. Сприймати пітьму епохи – це налаштувати свій погляд не неприглядні сторони існування. Відтак, бути сучасним – у першу чергу, постійно зміщуючи увагу, ретельно виокремлювати факти, виривати з життєвого контексту, вміло маніпулюючи ними (у хорошому розумінні, по-суті, оперуючи). Щось на кшталт такого собі тимчасового перетворення на невротика, котрий майстерно виокремлює знаки небезпеки, ігноруючи обнадійливі сигнали підтримки.