Покласти межу (все рівно що) – переступити її. Тому підсумовуватиму рік пізніше. Тим паче, що в усіх тих передноворічних звіряннях-звітуваннях про минувшину (котра – триванням з рік; життєвих оглядах нашвидкуруч,  з коротким герменевтичним диханням), більше дидактики, аніж щирості, радості чи навіть кокетства. Дидактика – для читача, мовляв, ось як належить провадити своє життя (поглянь: і те, й се, й десяте на моєму рахунку звершень чи совісті; ні, таки про сумління не йдеться, про інше, тут працює антисумління, сила, що його вгамовує, творить поміхи для його надокучливих трансляцій, сила, що виправдовує/славословить, а не звинувачує/підбурює). Дидактика усіх тих підсумовувань – для читача, а що ж для себе? Для себе – там, здебільшого, про немарнотратність власного існування йдеться: мовляв, воно виправдане, щось таки значить, адже я стільки користі приніс(есла) (звідтіля – всі ті переліки примноженого, вчиненого «добра», з вавилонську вежу заввишки, і без відносно до власної душі, як предмету складної і тривалої роботи). По-старосвітському суворий побутовий утилітаризм і далі править бал, ми досі в його силовому полі, навіть новорічні свята цьому не завада, навспак. 

(Про біологізаторські ідеї тепер мислять як про різновид пошуку полегшення, хоча раніше було навспак – їх приймали як прояв особливої мужності. Мовляв, коли твоє існування звужується до меж тваринного тривання, і ти про це знаєш (приймаєш і навіть відстоюєш), то глибшої, інтенсивнішої мужності не розшукати. Тим, хто боронили ті ідеї спершу, й справді власна позиція видавалася надзвичайно відважним самостоянням, і лише згодом ми дізналися правду: більшого боягузтва годі знайти. Є такі прояви мужності, котрі насправді є нічим іншим, як надійним сховком, за котрим переховуються різного штибу невідважні, боягузи, легкодухі. Бути смертною твариною значно простіше, вільготніше, аніж вінцем божого творіння з несмертельною душею.) 

(Для Ніцше ідеали, поезія, істина зшиті, сфабриковані, зіштукарині, як одежа, котру носимо, чи речі, котрими користуємося, у них немає витоків. В «Генеалогії моралі» – отой знаний відтинок про подобу грандіозної майстерні з фабрикування ідеалів, чи у «Веселій науці», пасажі про поезію як виробки, homemade articles. А раз все штукарство, то чом би безвідповідально не повеселитись, чом би не повикаблучуватися, не перештукарити всіх: шити одежу визволення за лекалами гамівної сорочки. Його думка – в цьому.)