Людина так влаштована, що не пам’ятає свого початку. Ні першого початку, ні другого (коли властиво приходить на світ). Її витоки – наче ті корені – приховані, глибоко закопані у щільному забутті. Її пам'ять/душа сама обирає для себе момент старту, час зачину. Третій початок: той момент, з котрого починаємося для себе самих, коли зачинаємо вести відлік самопригадувань, відколи починаємо усвідомлювати, пам’ятати себе: зачин самості. Можливо, у цьому – особливий прояв свободи. (Те, що маємо за слабкість, можливо, – сила. Бо починаємося для себе самих не тоді, коли світ відраховує наш початок. Маємо свій відлік памʼятування/свою шкалу, з іншим життєвим дебютом, з відмінним ab ovo.) З минулостолітніх 60-х зачалася мода на невластиві пригадування (пошук пренатальних спогадів, експериментування зі спробами дістатися до різоми пам’яті дородового досвіду). Бо в існуючих рамках раптом стало тісно – екзистенціальна тіснота заїла.