як би там не було

що б не трапилося

у цьому світі

такому шумливому

за вікном

такому тихому

на світлинах
як би не було

що б не нагодилося

що б не згубилося

що б не віднайшлося

що б не забулося

що б не пригадалося

про що б не мовилося

про що б німувалося

що б віднялося

що б примножилося

що б не від/прикотилося

як би не було

так чи навспак

silenzio!
гляньте людоньки добрі!

прочинений простір

ось вона

поштива шляхетка

ультрамаринова шкіра

порцеляновий погляд

обличчя без посмішки

silence please!
гицлі веселі покручі

гульвіси бузувіри

мучителі яриги

пиворізи байди

запияки

то не її учта

бліді гамлети

темні ангели

чорні пси

боги без обличь

згусла невидимість

що тривожить прозорість

ось її учта
і хай не дивує вас ця

штучна сценічність

хай не бентежить

її елементарність

чи не так виглядає

справжнє життя?

spójrzcie spójrzcie nareszcie!
ось вона добросерда велителька

(койне будь-якої поезії)

волошкової барви шкіра

крейдяні очі

Меланхолія

Меланhellія

Мелосhellія

ймення її
що б не трапилося

як би там не було

стоїть поруч

і міцно тримає мене за горло

гострозубцями смутку

макабричної краси панянка

скажу я вам

і такої ж макабричної

доброти

Позбутися есхатології вдалося лише за рахунок революціонізації повсякдення. Дж. Агамбен мовить про "есхатологічний супермаркет", котрий давно зачинений, на нього попиту немає. Мовляв, про есхатологію мало хто зараз говорить поважно навіть в середовищі теологів. 

А що ж на рахунок мікроесхатології повсякденного, ворота котрої відчинені настіж? Вже віддавна – настіж: давня мрія про радикальну новизну залишається з нами, але ходить за нами слідом секуляризованою перебранкою. Ми щоразу ступаємо на цю землю патосу новизни, коли намагаємося змінитись, коли  даємо собі обіцянки почати нове життя (з понеділка чи котрогось року), (за)провадити новий спосіб життя, новий стиль життя, послуговуватися новим кроєм думки чи ідентичності. Коли слідкуємо за модою, експериментуючи над зовнішністю. Все має здійснюватися раптово, як і годиться, за есхатологічними мірками. Зміни повинні бути швидкими і ґвалтовними: як грім серед ясного неба. І без таких обіцянок собі, без подібних намагань не вважатимемо своє життя повноцінним. Нам важливо відчувати свою спромогу на грім серед погідної днини, на раптовість літнього снігу чи зимовий цвіт. Бо так виглядає свобода. 

(Мікроесхатологія  – не відчувати себе пришитим до ситуації, не тримати себе самого у себе ж на ланцюгу.) 

(Дивно, як важко дається сучасникам метафорика, наскільки безпорадні (у масі своїй) вони серед текстів абстрактних, що не віднесені до узвичаєної конкретики, котрі зображають не близький, намацальний світ, а обшир думки, мрії, фантазії. Часом, надзвичайно весело слухати як були витлумачені чиїсь/твої слова (вживані з наміром метафорично). Загалом ж – не весело, що так складається. Що слово (як таке) впало до рівня повсякденно-інструментального ужитку (лишень). Хоча, можливо, так було завжди. Завжди були ті, хто словом послуговувався лише як хлібом, каменем чи ножем – заради грубого виживання, ті, хто легко полишав за межею пам’яті його магічну міць, чарівливість, надмірну залишковість, смислову обважнілість і, водночас, порожнистість, котру можна заповнювати на свій розсуд. Хто залишив за кордоном спомину просте твердження: оповідь може бути поезією.)

Достославні мужі легко можуть стати катами, якщо втраплять до системи, що обмежуватиме їх, спонукатиме до дій, які їм видавалися раніше нестерпними. Бо преславні мужі  вірять у свою непомильність, їхні звитяги призвичаїли їх до таких вірувань: вони керують світом – не світ ними. Одиниці можуть вистояти, але таки – можуть. (Ті, що мислять про себе як про окремішню душу, що подорожує світом/світами, і що рішення – за ними, але не завжди. Вони пильно фіксують/видивляються, коли те не завжди трапляється, коли світ їх таки непомітно впокорив, і вони були ув’язнені волею інших, не помітивши спершу цього. Найбільше чого бояться – досконалої неволі, котра являється як найбільш досконала свобода і безкрає владарювання.) 

Є й такі, котрі думають, що всі ми бранці один одного. Банальна і зловісна думка.

слова алегоричні образи
метафори та їх сестри сестріниці 
синекдохи метонімії
дітлахи племінники
катахрези антономазії 
кревняки свояки 
міктеризми ізоколони
шваґри і шуряки 
харієнтизми асиндетони
небоги і синовці 
гіпотипозиси синекіосиси металепсиси
металепсиси синекіосиси гіпотипозиси
ізоколони 
ізоколони
ізоколони
сховалися на денці
горнятка з чорною кавою
тому й доводиться 
пити її щоранку
аби повернути отеє 
рабське військо втікачів
там де й годиться бути 
у стрій на галери думки
любов згорнулася 
вужиком котиком калачиком
уроборосом левіафаном
велемовною мовчанкою
на самому денці душі-серця
знайшла скриток
у тій частині 
що доступна 
для видалення/зміни
лише адміну 
з потойбічних
вишніх світів

(І що, властиво, є центром душі, а що – периферією, що емпіреєм її, а що – мороком?)