Позбутися есхатології вдалося лише за рахунок революціонізації повсякдення. Дж. Агамбен мовить про "есхатологічний супермаркет", котрий давно зачинений, на нього попиту немає. Мовляв, про есхатологію мало хто зараз говорить поважно навіть в середовищі теологів. 

А що ж на рахунок мікроесхатології повсякденного, ворота котрої відчинені настіж? Вже віддавна – настіж: давня мрія про радикальну новизну залишається з нами, але ходить за нами слідом секуляризованою перебранкою. Ми щоразу ступаємо на цю землю патосу новизни, коли намагаємося змінитись, коли  даємо собі обіцянки почати нове життя (з понеділка чи котрогось року), (за)провадити новий спосіб життя, новий стиль життя, послуговуватися новим кроєм думки чи ідентичності. Коли слідкуємо за модою, експериментуючи над зовнішністю. Все має здійснюватися раптово, як і годиться, за есхатологічними мірками. Зміни повинні бути швидкими і ґвалтовними: як грім серед ясного неба. І без таких обіцянок собі, без подібних намагань не вважатимемо своє життя повноцінним. Нам важливо відчувати свою спромогу на грім серед погідної днини, на раптовість літнього снігу чи зимовий цвіт. Бо так виглядає свобода. 

(Мікроесхатологія  – не відчувати себе пришитим до ситуації, не тримати себе самого у себе ж на ланцюгу.)