людина не має що сказати 

допоки не почне говорити
допоки не розіпне всі ґудзики 
на гамівній сорочці серця
доки не зашнурує в 
скляні корсети часу свій розум
(не загорне обережно те, що стане
словами, у тлінну шкіру
і так доведеться виношувати 
під шкірою час якийсь – протослова
бо не дадуть самі собі ради)
а можна теє (що стане словесами)
втиснути уявою до крижаних квітів
вимислити примхливі крижані квіти
у котрих щенеслова знаходять свій притулок
поміж пелюстками
невисловлені квітисті льодяники
можна незаймані криптослова вкласти
до печених солодких трубочок спекти вложити 
і переховувати най дозрівають
протослова
до часів своїх
певних
аж доки можна буде ними щось 
там сказати 
коли нарешті почнеш