ad marginem

(Сучасна людина думає не стільки про власних далеких нащадків, скільки оперує збірним поняттям – “майбутні покоління”. Про майбутнє людства турбуються частіше, аніж про своїх (конкретних, з такими-то рисами, таким-то прізвищем) нащадків. Простір майбутнього втратив свою інтимність? Чи, навспак, відбулася проліферація інтимності?)

 

((Нашим далеким нащадкам буде і простіше, і складніше (водночас). Вони – якщо не трапиться нічого непередбачуваного – будуть знати як виглядали їхні пра-пра (слівце “пращури” не зношу змалку; через ті дивні асоціації, котрі породжує). При бажанні, зможуть дізнатися за максимумом чого боялися пращури (ох!), про що мріяли, які, словом, були. Як вплине все це знання на їхнє саморозуміння? Особливо, якщо приплюсувати сюди розвиток генетики. Чи нащадок, котрий буде невдоволений власною генетичною програмою (по-суті, своєю і родинною тілесною історією), захоче її максимально переписати? Коли знаєш когось так добре, як він знатиме своїх предків, навіть в обличчя, нелегко буде даватися таке зречення. Чи, мо, навпаки, за виграшки? 

Якщо ж генетичні зміни (викреслені/накреслені історії власного тіла) стануть настільки рутинними в медицині, що застосовувати їх будуть по чім справа, то чи не стануть вони ще й причиною ностальгії, туги за “викраденим” (тілесним) минущим? Раптом котрийсь з підлітків з далекого майбутнього щиро зненавидить своїх батьків через переписаний код на догоду моді-спільноті? Можливо, це буде генетично змінена форма носа. А хлопчині хотілося, щоб була така як у прадіда, дарована Долею-Природою.  Аби виділяла його з натовпу. Дарувала тілесну індивідуальність, вже призабуту у ті часи ))

Сюзан Анкер. Кодекс: Геном (2000)

ЗНІЧЕВ’Я: МІШЕЛЬ ФУКО І ЄВГЕНІКА

    

 Серед найрізноманітніших тем, тема небажаної прокреації залишається десь на маргінесі суспільної думки. (Йдеться не про конкретні випадки неочікуваної вагітності, котрі можуть завершитися перериванням вагітності або ж ні. Мова про спроби відмовити у праві на передавання життя певним сумнівним, маргінальним групам або ж людям з враженою спадковістю. І про знецінення життя в модусі неповносправності, в доволі широкому сенсі слова.)

В порядних товариствах будь-якого штибу та забарвлення не мовлять про такі речі. Обирають  більш достойні теми для обговорення. Тим не менш, це лише непрозорість, аж ніяк не пустка.

Десь за лаштунками публічного життя, у приватних просторах кухонь та спалень, по закутках та на горищах несвідомого життя соціуму тліють давно забуті євгенічні ідеї, котрі рано чи пізно вирвуться на поверхню та здіймуть нову пожежу.

В одній зі своїх лекцій Мішель Фуко висловив дивне (на позір) припущення, що пройшло якось повз увагу дослідників його творчості. Йшлося про ліберальну євгеніку, хоча такого терміну наш філософ не вживав. Основна ідея: для того, щоб ліберальна євгеніка могла належно функціонувати, вона повинна стати невидимою. Запорука її майбутнього успіху – в непомітності. Аби ми прокинулися одного дня у “новому дивовижному світі” її слід повертатися тихцем, обережно. Навшпиньки.

І мовити пошепки.

 

Пауль Клее. Патос фертильності (1921)