Серед найрізноманітніших тем, тема небажаної прокреації залишається десь на маргінесі суспільної думки. (Йдеться не про конкретні випадки неочікуваної вагітності, котрі можуть завершитися перериванням вагітності або ж ні. Мова про спроби відмовити у праві на передавання життя певним сумнівним, маргінальним групам або ж людям з враженою спадковістю. І про знецінення життя в модусі неповносправності, в доволі широкому сенсі слова.)
В порядних товариствах будь-якого штибу та забарвлення не мовлять про такі речі. Обирають більш достойні теми для обговорення. Тим не менш, це лише непрозорість, аж ніяк не пустка.
Десь за лаштунками публічного життя, у приватних просторах кухонь та спалень, по закутках та на горищах несвідомого життя соціуму тліють давно забуті євгенічні ідеї, котрі рано чи пізно вирвуться на поверхню та здіймуть нову пожежу.
В одній зі своїх лекцій Мішель Фуко висловив дивне (на позір) припущення, що пройшло якось повз увагу дослідників його творчості. Йшлося про ліберальну євгеніку, хоча такого терміну наш філософ не вживав. Основна ідея: для того, щоб ліберальна євгеніка могла належно функціонувати, вона повинна стати невидимою. Запорука її майбутнього успіху – в непомітності. Аби ми прокинулися одного дня у “новому дивовижному світі” її слід повертатися тихцем, обережно. Навшпиньки.
І мовити пошепки.
Пауль Клее. Патос фертильності (1921)
Немає коментарів:
Дописати коментар