Всім нам добре відомо, що етична поведінка – важлива складова хорошої репутації лікаря. І навспак. Будь-які кроки, котрі можуть бути витлумачені як неетичні, суттєво підривають останню, руйнуючи, водночас, одну з найважливіших/базових речей у сфері охорони здоров’я – довіру пацієнтів (існуючу або “очікувану”). Жодна інша сфера не зав’язана на довірі так, як сфера збереження та повернення здоров’я.
Коли лікар-практик працює над власним реноме (котре і створює репутацію), чи керівник приватного лікарняного закладу ретельно відпрацьовує імідж очолюваної установи, то це не лише певна бізнес-інвестиція. Водночас, це й “інвестиція довіри”. Те, що суттєвим чином сприятиме налагоджуванню належних (“відкритих”) стосунків з пацієнтами у майбутньому і, відтак, позитивно впливатиме на терапевтичний процес.
З часів, коли в повсякденне життя увірвалися віртуальні соціальні мережі, наші можливості самопредставлення значно розширилися. Сьогодні вже мало хто сумнівається у тому, що грамотно створений та підтримуваний акаунт в котрійсь з обраних соціальних мереж (а можливості вибору й справді доволі широкі), піде на користь життю професійному, допомагаючи творити той віртуальний образ, з котрим хотілося б асоціюватися. А він, у свою чергу, буде однією з опор хорошої репутації на ринку.
Іміджеві ж помилки у віртуальному просторі – особливо, якщо їх вчасно не виправити – дадуться взнаки в реальному житті у вигляді репутаційних втрат. Це твердження теж не мало б викликати сумнівів та заперечень. Пам’ятаючи про сказане, слід ставитися до творення власного віртуального образу, – або того, що у свій час Дж. Палфрі та У. Гессер назвали цифровою ідентичністю – як до важливого проекту, над котрим слід працювати щодня.
Кожна віртуальна соціальна мережа має свій внутрішній ритм та “закони жанру”, вловити котрі можна лише проживаючи певний час у її межах. Жодні сторонні (навіть професійні) поради не можуть повністю замінити цей власний досвід перебування. Багато навичок просто приходять з часом.
Але є речі, котрих слід остерігатися з перших же днів перебування у віртуальному соціальному середовищі. Особливо, якщо сфера вашої професійної діяльності – охорона здоров’я. Йдеться про неетичну поведінку. І не стільки про явні порушення основних заповідей та правил гри (хоча таких ситуацій траплялося нам доволі – на кшталт розголошення лікарської таємниці), скільки про ексцеси на перший погляд дріб’язкові та про ситуації, котрі можна було б охарактеризувати як етично потенційно небезпечні.
Отже, декілька практичних порад. На що слід звертати увагу, аби не допустити котрусь з етичних помилок, спілкуючись у віртуальному світі.
Яку б мережу ви не обрали (Facebook, Twitter, Вконтакте тощо) слід відразу ж визначитися з аудиторією, метою та завданням. Якщо ж говорити простіше, спробуйте відповісти на наступні запитання: навіщо це мені? чому я тут? яку мету переслідую? що хочу отримати? Ваші подальші кроки залежатимуть від цих відповідей. Можливо, ви всього лиш намагаєтесь вийти за межі звичного кола спілкування (професійного чи особистого). Шукаєте випадкових співбесідників (без жодних зобов’язань) та читачів, котрим можна було б час від часу виливати душу або розповідати “про власну лікарську практику максимально відверто” (цитата з однієї анотації до профілю у твітері)? Якщо так, то найоптимальніше – створити анонімний профіль. Тоді ви зможете відносно вільно обговорювати багато діткливих питань чи навіть дозволити собі болісні зізнання. (Ця порада стосується й тих, хто переживає так зване професійне “випалення”.)
(Бо й справді: 
Але навіть в анонімному профілі неприпустимі наступні висловлювання
Ймовірно, ви робите ставку на професійні питання і ваша мета – знайти цікавих співбесідників-професіоналів, у яких можна отримати пораду чи навчитися чомусь новому. Зокрема, це доволі актуально для молодих лікарів чи студентів-медиків.
У такому випадку можливі наступні варіанти: ви створюєте анонімний акаунт або ж обмежуєте доступ до вашого профілю. Так званий закритий профіль дасть змогу ретельно профільтрувати читачів вашої стрічки. Навіщо це потрібно? Якщо ви маєте намір ділитися цікавими клінічними випадками чи обговорювати питання професійні (ситуації, котрі виникають у клініці), то такі перестороги у “відкритих” соціальних мережах зайвими не будуть. Хоча б для того, аби закрити пацієнтам та їхнім родичам доступ до цієї інформації. Адже пацієнти трапляються різні. Одні доволі спокійно поставляться до того, що стали ще “одним цікавим/типовим випадком” у вашій практиці. Інші ж – достатньо болісно. (Якщо маєте сумніви, зареєструйтесь в котрісь мережі для пацієнтів та прочитайте їхні зізнання.) І це навіть за умови дотримання вимоги конфіденційності, з інформацією без жодних імен та дат. Найоптимальніший варіант для таких ситуацій, на нашу думку, - це створити акаунт в так званих професійних соціальних мережах (Доктор на работе, Konsylium24, Doctors.net.uk та ін.). Майже всі вони є закритими. Створення профілю передбачає складну процедуру підтвердження. На таких професійних сайтах гарантовано пацієнтів не буде. Це дозволить більш вільно себе почувати в якості дорадника чи того, хто шукає професійної поради.
І третій варіант. Ви створюєте віртуальний профіль та починаєте користуватися віртуальними соціальними мережами, щоб, як то кажуть, себе показати і на людей подивитися. Такі наміри вимагають максимальної відкритості вашого профілю. Відтак, серед ваших читачів (фоловерів, друзів) можуть опинитися пацієнти та їхні родичі, колеги, ділові партнери (існуючі чи потенційні), старі та нові приятелі. А також багато сторонніх людей, котрих ви ніколи в житті не зустрічали. Ні, це не значить, що ви не зможете нікому відмовити у доступі до профілю. (Якщо маєте намір відмовити комусь з пацієнтів, не зайвим було б підготувати лист з лаконічним поясненням причин вашої відмови.)
Виробити вірну лінію поведінки при такій конфігурації мережі “друзів” буде доволі складно. З одного боку, ви захочете бути цікавими (а, отже, часом – провокативними) для своїх читачів-послідовників, з іншого – від обговорення багатьох тем ви будете змушені відразу ж відмовитися. Жодних клінічних випадків (з власної практики) та розповідей про “цікавих хворих”! Намагайтесь привернути увагу цікавою професійною інформацією. Краще, якщо ваш акаунт буде тематичним.
Є й інший варіант, котрий рекомендує, наприклад, Американська спілка акушерів-гінекологів: створювати два акаунти. Один – професійний, інший – приватний.
Якщо у житті реальному для вас є звичним так званий позитивний стиль спілкування з пацієнтами (котрий передбачає психологічну підтримку, роз’яснення, компліменти), вам буде нескладно знайти спільну мову та обрати хороший тон з ними і у віртуальних соціальних мережах. З іншого боку, віртуальна дружба може виступити хорошою школою спілкування для тих небагатослівних лікарів, котрі звикли працювати у стилі “мовчазної майстерності”.
Завжди пам’ятайте про ту відповідальність, котру взяли на себе, погодившись “подружитися” з тими кого лікуєте. Не стільки повчаннями, скільки власним прикладом демонструйте, як слід проявляти турботу про власне здоров’я.
Розповідайте цікаві історії з власного життя, а не з життя ваших пацієнтів. Не публікуйте світлини, на яких – пацієнти. Навіть так, зі спини.
Не зловживайте чорним гумором. Будьте уважними до слів, котрими користуєтесь. Намагайтесь уникати не лише професійного арго, а й метафор, котрі роблять свій внесок у таврування хворих. Під час дискусій не називайте опонентів божевільними, хворими, паралітиками.
Віртуальні соціальні мережі – це завжди ризик. Навіть за умови закритого профілю, з доволі обмеженим чи прискіпливо відібраним переліком читачів (з кола близьких знайомих, наприклад). Вас можуть невірно зрозуміти, а необережне висловлювання швидко розповсюдити. Спровокувати на “слизьку” дискусію на релігійну чи політичну тематику, де ви дозволите собі висловлювання, про котрі будете шкодувати. Не помиляється тільки той, хто нічого не робить, як всім нам добре відомо. Тому не соромтеся вибачатися. Визнавати власні помилки. Вчасно.
