Тексти, що пишуться під знаком остороги, котрі застерігають від тих чи тих шляхів, водночас, творять їх. Осторога постає як стимулювання, спрямування, адже не завше людство шукає безпеки, розшукує безпечних шляхів. Осторога, замість перекреслювати шлях, – спокушає, закликає стати на цю, підбиту горем, дорогу. Там, де небезпека, там тихо зростає трава спасіння. Того, хто озброюється такими максимами, не налякають жодні розповіді про загрози, мета котрих – зупинити усіх тих, хто вирушив небезпечним шляхом, хто рушив над прірвами, хто на мапах своїх шляхи прокладає через смертельну трясовину та місця спочинку чудовиськ. Застережливі оповіді легко стають своєю протилежністю. Загроза виблискує своїми горлянками-гірляндами яскравих почувань. І тоді, тоді такі оповіді стають гімнами майбутніх походів на заборонені території.