Зіґмунт Бауман в текстах часто порівнював утопістів зі садівниками, часом – прирівнював (те й інше заняття): утопісти такі ж полонені ідеєю/пошуками ідеальної гармонії як садівники, а садівники – такі ж бранці тієї ідеї як утопісти. Садівників мав за найзавзятіших і найвміліших творців утопій. “Саме до образу ідеальної гармонії садівників, викладеного спочатку як задум у їхніх головах, “завжди причалюють сади”, що є прототипом способу, згідно з яким людство, згадуючи твердження Оскара Вайлда, зазвичай причалює в країну, яку називаємо «утопією»”. Й справді: сад – крихкий, замкнутий, керований світ, котрий витворений уявою, волею та зусиллями садівника. Він його умислив і здійснив, йому посміхнулося щастя повної реалізації, не кожен подібним зможе вихвалитися: з тієї солодкої бауманівської парочки – поки що лише садівник. А його метафоричному побратиму – утопісту – залишається гіркота предковічної поразки та оскомина завидків (до того ж садівника, хоча б), бо всі мрії про лад людського світу, що став цілком його, утопіста, гармонійним розумним витвором (де всі вражені частини були замінені, а помилки назавше усунуті), залишаються або всього лиш повністю непридатними (ні до чого), жалюгідними  мареннями, або ж мареннями катастрофічними, що занапащають. Бачте, експериментувати з людським поставом щодо світу/ладу – це не те ж, що розважаться з рослинним: мовчазним та улігшим. (Промовчав про все теє Бауман. Не про те йому йшлося. Залишимо його у спокої. Забудьмо зараз про нього.)

Бог теж колись (до Гріхопадіння) був достобіса добрим садівником у своєму Саду Едемському. І був там лад, і був його задум здійсненим (і можна було ним похвалятися) допоки люди були з рослинними, покірливими серцями, з серцями – соковитими, пурпуровими яблуками, не червивими, не надкушеними, з думками – нерухомими звірятами (і все це так вдало вписувалося в едемський ландшафт).

В якісь єретичні миттєвості віроломно впинається мені в серце думка-шпичка, що після едемського переступу тих славнозвісних двох (А.+Є.) сталася ще одна метаморфоза: перелицювався (чи замаскувався) отой Мудрий Бог-Садівник на/під Утопіста, котрий і досі сподівається на неможливе, попри всі оскомини Своїх предвічних поразок, що з людським родом пов’язані, попри всі гуманітарні тисячолітні катастрофи. Він вперто не виходить з гри.

[Quid est теє malum?]