Починається все так – як в давніх оповідках. (Починається все так, як в давніх трактатах.) Ні, це й була давня оповідка, котру переказав Сервантес, сховавши факт її старожитності за спиною. Дехто на ймення Томас Родаха постраждав від нерозділеної пристрасті. Скоштувавши солодощі з приворотним зіллям, якими пригостила його знехтувана ним панянка, втратив на силі та розумі. Якщо тілесні сили з часом вдалося повернути якимись цілющими бальзамами (чи самі повернулися, про це не мовиться), глузд ж полишився незмінним – несправним. Ілюзія/фантазія про власну крихкість, вразливість відняла у нещасливця спромогу жити звичайним життям. І він зажив незвичайним. Оскільки мав себе за скляного (це й була його основна хвороблива фантазія), забороняв будь-кому наближатися до себе, людські обійми вважав згубними, доторки – фатальними.

Жив у полі, спав на сіновалі, дивовижно одягався, став справжнім одинцем. Безпечними для нього залишалися лишень розмови. (Балачки з першими зустрічними тримали його десь поруч зі світом людей, на його околицях.) Сам напрошувався, зазивав співрозмовників аби запитували у нього про будь-що, він (мовляв) – відповість. Резони, котрими закликав питальників, були наступними: бо ж якщо тіло не м’ясисте – скляне, душі у ньому більш вільготніше, аніж у звичайному, землистому. Вона стає спритнішою, прозріває правду в стократ глибше. Тваринна іпостась від нього відділилася, тваринні характеристики були втрачені, духовна міць, свобода зросла.

Так щодня повчав/розважав публіку, виголошуючи дошкульні присуди людським вчинкам, присуди-мішанки (приправлені деінде макаронічною латиною) з щоденної ортодоксії, святенницького красномовства, моральних інтроспекцій, гострослів’я та розмислів “людини з місяця” (людини, що спромоглася нагледіти в узвичаєному дивовижне, фантастичне). (Було у цьому більше навіженого кокетства з мудрощами, божевільної чарівливості, аніж нав’язливого моралізування.) Публіка залишалася враженою. Повсякдень відповідаючи на всі ті незлічимі quaestiones quodlibetales людей з натовпу, що сунув за ним хмаровинням повсюдно, Томас мимоволі опинився в хиткому статусі вуличного божевільного мудрія – того шоумена давніх часів. І ось його вже мають за найрозумнішу людину на світі, що вловила (як сказав би Джойс) “inside true inwardness of reality” шляхом “sextuple gloria of light actually retained”.

Загалом, пригод зазнав чимало. Зцілив його якийсь зайшлий чернець (яким чином – невідомо, чи не qua malum?). Примітним стало інше. Зцілення виявилося фатальним для його проповідницької слави. Він повернув собі своє колишнє, інертне, землисте тіло (те – з плоті-крові) і став знову покірливим, соціально боязким, бажання його стали таким ж – землистими. Проповідницька пристрасть – згасла, проникливість – стерлася, інтелектуальне збудження – вивітрилося, гнів на людство, його слабкості – зносився, вицвів, від щоденних рустикальних епіфаній – не лишилося ні сліду. Хоча й намагався переконати інших (себе), що все залишилося незмінним, що хоча й одужав, але здібності його – при ньому: ніхто не слухав. (Натовп – не часто, але таки трапляється – проявляє неабияку інстинктивну проникливість і згасле діонісійство, погамований шал прочуває відразу ж. Прочувши – байдужіє.)

Хвороба може виявитися оружжям душі, протестом (або ж, як писалося в одному минулостолітньому дослідженні, “вирішальним революційним потенціалом”), може стати натхненням. (Томас Родаха, одужавши, своє втратив.)

Стільки століть промине, аніж про це знову згадають. Хоча б той же Базальйо, Купер, Бінсвангер, Кангієм чи Лейнг. Вони б не стали, як то Карлейль, вклонятися здоров’ю (є у нього такий пасаж, де про поклони – чи не без метафор). Ні, таки не стали б.

(Карлейль: Здорова людина сповна гідний продукти природи. Добре мати здорове тіло, але здорова душа – ось те найголовніше, що людина повинна випросити в небес, ось що є найпрекраснішим, чим небо може ощасливити бідних смертних. Здорова душа зразу – без допомоги штучних філософських ліків, без завжди сумнівних символів віри – сама дізнається, що є благом, приймає його і твердо притримується; вона дізнається також що є злом, і добровільно відштовхує це від себе.

Бінсвангер, Кангієм, Лейнг (заразом, обурено): Naïve!)