(Автоматизм існування, котрий повинен бути подоланим/надламаним. Про це – чи не всі духовні, аскетичні, терапевтичні, філософські практики. Вони різняться лише можливою/обіцяною мірою його подолання. Коливання котрої – від найбільш радикального збування існуючого автоматизму до тихої, малопомітної, тимчасової зміни душевної диспозиції.)

За стіною – джеркоче іграшкова катеринка. Облудний інструмент, котрий з будь-якого початківця-неука ліпить майстра (мелодійних) звуків (знай собі, крути її єдине вушко, розмелюй тишу на порошини благозвучного галасу  – та й годі). У мене в дитинстві було достобіса тих катеринок. Всі – різноколірні, різноформні, різнорозмірні, але музичні п’єски вискрипували однаково (бо пащеку, що творила те мелодійне скреготання, мали одного крою). 

(Автоматизм існування – це коли штиб життя, сподівання, очікування, мрії, оцінки у всіх – одного крою, як пащеки катеринок та їхній гамірливий стогін-скрегіт. В автоматизмі існування всі ми – майстри/вмільці жити, так нам видається.)

“Хранитель одноманітності”