Листування Інґеборґ Бахман та Пауля Целана – на черзі до читання. Вирішила себе у такий спосіб відволікти – “Порою серця”. Вишукана простота довговічних афективних перемовин цих двох закоханих (бо закохані, зазвичай, по-іншому не можуть, лише так – довговічно та афективно), перемовин на відстані, контрастує з орнаментальною складністю їхніх (професійних) писань. (Деколи пасують лише звиклі слова, а щось абстрактне чи надмір (метафорично) посилене – ні.)

Шалені, бентежні серця, що переповнені суперечностями. Двоє, котрі люблять і не хочуть любити, котрі довго підгодовують свої почуття сенсом і значущістю, а вони – ті почуття – й надалі залишаються неситими й абсурдними. 

Є у цих текстах щось (якісь фрагменти, клаптики) від етосу куртуазного кохання, з його давньою/дивною звичкою долати самотність та ізольованість спорудженням додаткових перешкод, громадженням стін та пристінків, висаджуванням непрохідних хащ у стосунках (неощадливо здобрюючи їх кров’ю серця), роблячи у такий спосіб обшир кордіальних взаємин ще непроникнішим, аніж він був до того.