"Знайди свій пляж" (Зеді Сміт)

Я знайшла (свій райський куточок, свій “пляж”), на ньому не знайдеться місця дітям, але книжкам – завжди. І розмислам, текстам, а ще – тиші (але не мовчанню). Моє щастя має такий візерунок. (Чи повинна почуватися винною за це? Ні.) Усупереч всім спробам накинути мені котрийсь чужинський орнамент щастя, з гамірливими дітьми, одноманітними житейсько-шлюбними лаштунками, із вистиглими серцями, бо побут завжди остуджує почування. Шлюб – могильщик щастя, а материнство – свободи. 

(Напевно, з цього варто було б розпочати свій життєвий маніфест, якщо б задумала такий написати: шлюб – могильщик щастя, а материнство – свободи.)

Попри всі житейські/дріб’язкові негаразди, почуваюся щасливою (котрий день поспіль – гостро щасливою). Це почування не має якогось позитивного подієвого підґрунтя, того, що в народі нарікають об’єктивними підставами. Воно – те щастя –  зросло нізвідки.