(Пригадалося мені) як неперевершено, як пристрасно П’єро Кампорезі розповідав в одній зі своїх феноменологічних розвідок про стосунки людини з рослинами! Наче все життя мріяв з ними потоваришувати, а вони пручалися. Він описував кружала навколо них, а ті звивалися, відвертали свої пишні, барвисті голівки при кожній спробі нашого інтелектуала зазирнути їм у вічі. Ніцше мав їх за злобивих, гадав, що квіти не люблять перебувати під прицілом людського захоплення чи турботливої любові, ненавидять нашу ніжність. Метерлінк наділяв рослини неабияким розумом, захоплювався їхньою вітальною мудрістю. 

А раптом не людина вінець творіння, а всі оті прикуті до землі, закріпачені зеленаві, різнобарвні красені та красуні? Правда, стать у їхньому царстві не відіграє такої важливої ролі, як у людському світі. Невеликий відсоток рослин підлягає статевому поділу. Решта – самодостатні тією особливою самодостатністю, котру вдавалося здобути хіба що ченцям після десятиліть напруженої боротьби зі своєю природою. 

Рослинне існування як метафора. Для когось такий (“рослинний”) триб життя – бажаний, навіть омріяний (вести осілий, сталий, незмінний спосіб життя; спокійно споглядати, насолоджуватися життям, нічого у ньому не змінюючи). Для когось – те, що хотілося б у собі за будь-яку ціну подолати (перетворитися на номада, гіпермобільну істоту, для котрої увесь світ – дім; істоту, котра не відчуває жодного дискомфорту через відсутність чіткого соціального, онтичного, онтологічного місця; яка легко перетворюється на когось іншого, міняє подоби, образи, личини, з посмішкою жонглює скроєними нашвидкуруч ідентичностями). Часто цю метафору застосовують й до невиліковно хворих, котрі продовжують своє існування завдяки сучасній медичній техніці. Коли мозок вже не працює, коли відсутній контакт із зовнішнім світом, тоді порівнюють людину з рослиною, натякаючи на неповноцінність та безсенсовість такого існування. Інший вжиток метафорики рослинного існування – по відношенню до життя, котре почалося (зародок), статус котрого є невизначеним, залежить від прийнятих у спільноті консенсусів. 

Для сучасного сприйняття “рослинний” штиб існування, у всіх своїх іпостасях – упосліджений, маргінальний. Не представляє особливої цінності. Зародок ще не визрів, тому не наділений статусом зрілої особи, що має беззастережне право на життя. Людина у термінальному стані цінною є лише в якості потенційного донора. Чоловік, котрий цінує прив’язаність до своєї землі, культури, не визнає мобільності та революцій – ретроград. Важить більше той, хто прагне здолати рослину у собі. 

Попри весь привитий/декларований (нео)лібералізм, ми досі не навчилися вшановувати різні триби життя. Кожен має право на певний (такий, який сам обрав, якщо й справді – сам) відсоток “рослинного” у власному житті: на право бути прикутим до ситуації і не намагатися щось змінити. 

Рослини – з людської точки зору – втілення краси, вишуканості (за виключенням тих, хто знаходиться на межі між тваринним та рослинним існуванням; приклад: рослини-хижаки, і пахнуть, нерідко, жахливо, і виглядають непривабливо). Барви, форми, аромати – їх оружжя привабності. Жінки часто наслідують їх, імітують стратегії/тактики. Воліють бути яскравими, сяйливими, хтять духмяніти і норовлять виглядати (часом) настільки ж безпорадними та покірними. 

(Виглядати – не значить бути.)