Червоний – голос тиші, адже лише тиша прагне барвистої гучності. Мовчання вдається до нього, аби перестрибнути провалля і почати все знову, почати розповідати, схиливши голову, аби оповідь переливалася, струменіла на черленому сонці неоковирних слів. Червоний – колір смирення, котре оговталося від сну відстороненого, холодного нахабства синього. Червоний – це залучення, вплітання, проростання у справи світу, плоть світу, кров світу. І ще – це відсутність свободи. Блакить вільних небес супроти червені крові, що єднає всіх зі всіма, без жодного шансу на втечу. Куди втечеш від цього нескінченого кровообігу? В густий шум блакиті, покраєної блакиті, роз’єднаної блакиті, поліфонічної та хаотичної?