Деколонізація ‒ це не лише переосмислення минулого, а й майбутнього, майбутньої сучасності, як йменують цю точку огляду пришлості філософи та футурологи. Візерунки майбуття, візії прийдешнього, усі можливі та неможливі їх варіювання; те, що вважається можливим/бажаним чи неможливим/небажаним до реалізації; те, що бачиться неоминальним; дозоване утопічне мислення, без якого не здатне належним чином функціонувати жодне здорове суспільство, якщо тільки кількісні показники міри утопічності не виходять за межі норми, його зміст; моновокальні та багатоголосі, мрійливі чи жаскі образи прийдешнього ‒ все перелічене теж вимагатиме нових верифікацій, підтверджень, спростувань, відкидання, реставрації, репарації, змін диспозицій внутрішніх структурних елементів чи кардинальних переосмислень. Практики надії також слід піддати деколонізації, як і практики функціонування відчаю, зрештою.