Прагнеш вичавити зі себе якісь емоції (негативні, позитивні), але ті не вичавлюються, наче русло цього плину, тієї ріки ‒ висхло. Підозрюю, що заховані вони за уявними дванадцятьма замками, у гіпотетичній скрині, що на примарному дереві на фікційному острові безлюдному, у котрій – апокрифічний заєць, а у ньому – неіснуюче яйце з ефемерною голкою, в ілюзорному вушку її, на денці його (себто, у вигаданій пустці) – мої live-емоції (негативні, позитивні). Вочевидь, сама ж їх туди заховала, щоб була змога хоч якось працювати, зосереджуватися за існуючих умов, аби шлях до справдешнього відчаю виявився більш звивистим та довгим. Закономірна реакція почуттєвого знечулення, зрештою, гра зі своєю душею у піжмурки (чи душі зі мною).