Ангели танцюють на кінчику голки.
По іншому її боці, там де вушко,
облаштували господу.
Не знаючи призначень і половини речей,
облаштували домівку.
Зі садочком, озерцем, 
хатинками, гусочками,
курками й мальвами,
не знаючи призначень і половини речей.
Ну, аби так, як в отих, 
аби все – як у людей.
(Ох ж, як марудно виплітати ті мальви, 
жаліється ангельський майстер з плетення уявою,
яка гайна робота,
виплітати уявою курей,
шо за створіння, навіщо,
скиглить його помічник, 
скиглять, але плетуть. 
Ну, аби так, як в отих, 
аби все – як у людей.)
Відтоді, як люди перестали чекати від них вісточок,
відтоді, як зневірилися в існуванні ангельському,
змаліли своїми ангельськими тілами,
скоцюбились.
Небесні безхатченки,
(бо ж були всього лиш вісниками,
що моталися поміж світами, 
свого світу, домівки не маючи),
небесні бездомники,
котрим забажалося домівки. 
Ну, аби так, як в отих, 
аби все – як у людей.
Не знаючи призначень і половини речей,
з людського світу.
Відтоді, як люди перестали чекати від них вісточок,
відтоді, як зневірилися в існуванні ангельському,
змаліли своїми ангельськими тілами,
скоцюбились.
Тепер все плем’я їхнє,
залюбки,
поміщається на кінчику голки,
вся ангельська популяція,
на одному з її боків. 
І сперечатися вже немає про що.
Та й нікому. 
(Яка гайна робота,
виплітати уявою тих курей,
далі скиглить підмайстер.)