Навіть у мегаполісі, в сучасному мегаполісі, у цьому царстві метаморфоз та солодкої ефемерності свободи, як не дивно (хоча, ні – не дивно), трапляється монотонно-селянський тип існування, з усіма його зважнілими, свинцевими формами, грубо обтятими утилітарними оцінками існуючого. З усією тією кам’яною незворушністю, стабільністю та смиренністю, невимогливістю щодо власної свободи, власних прагнень (що маються самими смиренниками за житейську мудрість). Чи може бути щось більш моторошним: коли людина скам’янила себе сама?