Дж. Агамбен – це філософування на руїнах, але як (достобіса) добре йому це вдається (і – провінціалізм духу, інфантилізм, з особливим флером). Він приналежний до постфілософської школи/традиції філософування. І в першу чергу – через відмову від традиційних форм філософської мови. А ще –  пристрасть, пристрасть мислителя. Нанизування смислових фрагментів (в його текстах щось від такого собі постбароко), утвердження власного «палеонтологічного» методу (що поєднується з елементами романтичного антиісторизму).