(Жаль за світом можна втратити. Будь-яке пізнання (якщо підходити до цього професійно), творення – це якась там втрата себе, відступ від своєцентричної позиції. На котромусь з етапів кожен автор чи дослідник може сказати, що втратив звичний страх смерті/жаль за світом, бо він щодня звільна призвичаюється до смерті своєю творчістю, котра дається –  самозабуттям. Щось подібне сказала нещодавно Тоні Моррісон, щось таке виголосив десятки років тому Дж. Агамбен, півстоліття до того – А. Кемпінский. Без їхніх слів знаю це, віддавна – знаю. Пізнаючи/творячи – навчаєшся бути душею, безтілесною, ходити світами, бувати – повсюдно, від одного краю/часу – за крок до іншого. А то й взагалі – не бути (вчишся).  

„a čim dođem ondje izgubim i želju za blizinom”

“та доки дійшов туди я загубив жаль / за довколишнім світом” (Дражен Катунарич, Psalam o odlasku))