крізь кришталеве вічко морозного ранку

дивлюсь на твою самотність,

на скляні рукавички, котрі не знімаєш,

аби щоразу не вмивати руки, 

торкаючись світу,

зацукроване добротою серце, 

ховається в горіховому пуделку тілa, 

знамена смутку вщент пошматовані,

(на тій світлині – всі до останнього), 

мотилі відчаю розлетілися 

по притулках для шаленців та прокажених

(на тій світлині – всі до останнього),

аби краще тебе розгледіти,

виплітаю ще декілька вічок,

(одне ліве, два правих, ще одне ліве), 

крізь кришталеві вічка морозних днин 

дивлюсь на твою самотність, 

на той святий спокій…

(на тій світлині)