Жоден on-line щоденник не йде в порівняння зі справжнім, паперовим. Бо той (паперовий) завжди десь під рукою (подушкою, в сумці, кишені). Там можеш розповідати речі, котрі навіть прошепотіти важко. Не те що прокричати у віртуалі.
Ніколи не вела паперового щоденника. Справжнього. Такого, що став би прихистком для мого внутрішнього (анти)світу. Завжди боялася, що не зможу його надійно вберегти від цікавості сторонніх. (Такі речі просто приречені втрапляти до чужих рук.)
Ніколи не вела паперового щоденника. І, напевно, ніколи не наважуся зробити це. Не тому, що боюся викриття. Не запаслась якимось особливими та смачними таємницями. Скоріш, не впевнена, що віднайду потрібні образи, слова аби змалювати себе-ту-іншу. Вийде щось напрочуд химерне. І стане соромно під променями чужинських поглядів: “начебто й доросла, але досі не годна вміло оперувати темними та сіромашними барвами правди. Все їй подавай щось золотаве”.
Немає коментарів:
Дописати коментар