СКАЛКА ЩАСТЯ

Вважається, що дитинство – це яскравість або щастя. У Філіпа Делерма є крихітний есей на цю тему. Маленький, але багато у чому точний. Для Делерма, дитячі роки – це коли ти новий і відчуття новизни не покидає тебе ні на хвилину. Це й могутність запахів, барв, образів. Не існує ще чітких поділів: твоє Я ще злито зі світом. Ти – персонаж з книги, котру читаєш, ті дерева, отой пейзаж і, водночас, погляд на нього. Власне, цей стан приносить найбільше радості, є джерелом справжнього щастя. Пам'ять про нього – як скалка, назавжди залишається в душі. Через ту первинну невід’ємність ми й тужимо за цим часом. Маю певні сумніви щодо такої невіддільності. (Вірніше, часу її тривання. Минає це почування доволі швидко, припадаючи лише на частину дитинства.) Щодо моїх власних відчуттів, то, здається мені, відносно рано відчула та поставила межу між собою-дитиною та іншими-дорослими/дітьми/тваринами/рослинами/іграшками/книжковими персонажами/уявними міфологічними істотами. Справжньою скабкою є не ця архе-тотальність, а уявна (навіть частково реальна) могутність. У дитячі роки нам здається, що можемо надзвичайно багато. Все нам під силу здолати/зробити/зрозуміти. Перед нами – сотні можливостей, жодних обмежень. І не лише тому, що легко уявляємо себе метеликом, божою корівкою, принцесою чи гарбузом-що-стане-от-от-каретою. Ми – сама потенція. Тисячі доріг вкарбовані в душу, ми ще нічого не обрали, поки що нікуди не йдемо. Ми ще малі. Чекаємо.

Коли ж подорослішаємо, вирушимо в путь, обравши перші стежини. Вибір той з часом принесе якесь розчарування (цього не поминути). І тоді, у самому осередді гіркоти, захочеться подумки озирнутися та прискіпливо так порозглядати той (тягливий) час дитячого чекання. Дітьми ми згорали від нетерпіння, мріяли якнайшвидше обрати та бігти своїм вибраним дорослим шляхом. Тепер ж нам би хотілося зупинитися, почекати. Повернутися, аби почати все зі самого початку, ad ovo. Одна з найбільших оман та спокус. Невже досі сподіваємось уникнути помилкових рішень та розчарувань, якщо спробуємо пройти шлях наново? Так, часто саме таку надію плекаємо, коли починаємо тужити за дитячими літами. Ну, не віднікуймося.