В ПОШУКАХ ОМРІЯНОГО

Якщо б мені раптом запропонували обрати якийсь один-єдиний образ, одну фігуру, яка символічним чином була б спроможна описати становище людини на шляху до омріяної мети – шляху, який намагався здолати кожен, хто коли-небудь жив під цим сонцем – я, скоріш за все, обрала б фігуру Алхіміка. Йдеться не про сучасний конструкт поп-культури (де він постає як всесильний і підступний), а про того стражденного алхіміка Середньовіччя, про якого зазвичай розповідають історики. Зазнаючи принижень бідності, наражаючись на небезпеки, відмежовуючись від утіх світу цього, забувши про себе, в напівтемному приміщенні десь на вуличці Алхіміків, ймовірно в Празі, він навпомацки просувається до сфери Омріяного. Він шукає Універсальний Інструмент (ми знаємо, що мовою самого алхіміка він має ймення чи то Філософський Камінь, чи то Універсальний Еліксир), який здатен єдиним дотиком, одномоментно, миттєво змінити самого Алхіміка та всю конфігурацію навколишнього світу, подарувати щастя, здоров’я, безсмертя, мудрість, любов, добробут. Здатен принести щастя і близьким, і дальнім. А що ще потрібно людині?

Минають роки. Час невпинно та невблаганно змінює його обличчя, руки і серце, але не приносить бажаного. Голос відчаю, що долинає чи то з глибин його душі, чи то ще звідкілясь, все частіше намагається звабити його: "всі твої зусилля марні, ти нічого не досягнеш" – шепоче він. Кожна людина хоча б один раз в житті чула звук цих нашіптувань. Втім, Алхімік долаючи спокусу відчаєм, не відмовляється від обраної мети, не звертає зі свого шляху.

На щастя, зусилля його виявилися не марними. На вуличці Алхіміків, десь, ймовірно, в Празі, на схилку віку, схоплений в пастку хворобою, очікуючи на власну остаточну Трансмутацію (нашою мовою – смерть), Алхімік зрозумів найважливіше: світ навіть у своїй наявній конфігурації, зі всією своєю непідлеглістю і ворожістю щодо людини, є найбільшою її цінністю. "А раптом Універсальний Еліксир, який я міг би знайти, змінив би навколишній світ настільки приголомшливо, що в ньому не знайшлося б місця і для тих, кого я люблю?" – з тривогою подумав Алхімік.

Хоча він і не знайшов способу миттєвої трансмутації світу, він відкрив для себе магію Хімії, водночас зрозумівши багато інших речей. По-перше, наші зусилля ніколи не бувають марними (адже навіть поразка може згодом обернутися на перемогу). По-друге, для того, щоб досягнути бажаного, людина не повинна сподіватися на негайну зміну всієї ситуації в цілому, їй варто очікувати на поступові, фрагментарні зміни. По-третє, не потрібно шукати якийсь єдиний та простий спосіб/шлях вирішення проблем. Лише поступово, обережними кроками, через напруження усіх наших розумових сил, долаючи складні лабіринти на шляху до змін (пригадаємо тут закони хімії – закони, які відображають всю складність процесу трансформації), використовуючи різноманітні засоби, рухаючись в різних направленостях, через поразки, втрати, розчарування ми спроможні наблизитися до бажаного. І хоча цей процес лякає своєю нескінченністю, відмовлятися від своїх мрій не варто.  

Кожен, хто прагне досягти мети, приречений повторювати цю траєкторію руху: від первісно-дитячого "негайно" до повнолітнього "поступово", від архаїчної мрії про миттєві зміни до новочасного знання про всю повноту небезпеки таких сподівань і про надзвичайну важливість вдумливих, обережних кроків в напрямку до бажаних змін. Головне вчасно це зрозуміти. Я плекаю надію, що Ви зі мною погоджуєтесь.